кохана я чую тебе вітер хмаринку знову несе

кохана я чую тебе вітер хмаринку знову несе

Коханий, лиш вітер спогад навіває про любов мою. Вітер хмаринку небом жене, а я в уяві бачу тебе.

Знов придивляюсь, – я бачу тебе, тебе.

Жалісний подув тугу жене, поле шепоче, чую тебе.

Знов прислухаюсь, – я чую тебе, тебе.

Я покохала тебе восени, і тоді готовилась йти в путь. А кохання моє, наче гомін весни, огрівало нам ночі щасливі. А кохання моє, а кохання моє огрівало нам ночі щасливі. Знову закипіло синє море; вздовж байдака знову похожає пан отаман та на хвилю мовчки поглядає. Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі із нашої україни. Чи там раду радять, як на турка стати, не чуємо на чужині. Ой повій, повій, вітре, через море та з великого лугу, суши наші сльози, заглуши кайдани, розвій нашу тугу.

Ой заграй, заграй, синесеньке море, та під тими байдаками, що пливуть козаки, тілько мріють шапки, та на сей бік за нами. Ой боже наш, боже, хоч і не за нами, неси ти їх з україни. Почуємо славу, козацькую славу, почуємо та й загинем. Пливуть собі, співаючи, море вітер чує. Попереду гамалія байдаком керує. Сказилося море, не злякає. Вітер слухає мене, зорі з місяцем жене.

Я ж на місяця дивлюсь і нікого не боюсь. Що ти бачив, що ти чув. — гостював у тітки плітки, що вистрибує із сітки, чув я пісню діда сома, був у тітки жаби вдома. Бачив я лілей квітки в сонці нашої ріки. Хмаринки райдугу несуть над полем, явориною. Метелик слухає росу у лісі за стежиною. Метелик дзвоника гойда, росою умивається, і тіні сива борода під дзвоником гойдається. Коханий, не плачу я, бо не поверну спалену зорю. Знов придивляюсь, - я бачу тебе, тебе.

Знов прислухаюсь, - я чую тебе, тебе.

Несуть лялям „папки, рвуть для них цвіточки і готують бабки з мокрого пісочку.

До вечора з ранку, що робить орися, те робить оксанка. Орися лялю роздяга орися лялю роздяга і укладає спати. Моя онученька кохана вже не колишнє немовля. Вона в саду біля фонтана уже з бабусею гуля. Сад у зеленім шумі тоне, кудись пливуть човни хмарок. Десь літаки гудуть крилаті я чую знов дрібненький крок. і знов лунає у кімнаті дзвінкий орисин голосок. і ляльку, мов дитя малеє, вона колише у руках. А з шафи погляда на неї кіт у червоних чобітках. Можливо, знову загримлять гармати, і танк зімне пшеницю на лану, і буде плакать і журитись мати, коли сини ітимуть на війну.

і хтось востаннє поцілує милу, і хтось сльозу непрохану змахне, а може, дехто втратить віру й силу, своє життя рятуючи одне.

За тих дітей, що бігають до школи, за матерів, змарнілих у труді, за рідні наші верби довгополі, за наші дні прекрасні й молоді. і тут ні сліз, ні відчаю не треба, і тут не треба страху і ниття — живе лиш той, хто не ж скільки ніс я для тебе тривог і тепла. Але ти, як весна, стороною пройшла. і минуле зло розтане, ніби привиди сумні, і лице твоє кохане буде сяяти мені. Щоб знов були ті суперечки марні, щоб від кохання знову я дурів… нехай слова ці скучні і бездарні, та я їх кров’ю власною зігрів. і тут ні сліз, ні відчаю не треба, і тут не треба страху і ниття — живе лиш той, хто не ж знову осінь, знову осінь на порозі, лист кленовий, лист кленовий тихо впав. Пролили дощі на землю свої сльози, вітер з осінню у парі танцював. А вона така тендітна з ним у танці, посміхалася в барвистому вінку.

Вітер й осінь нерозлучені - коханці, танцювали під мелодію дзвінку чуєш милий, чуєш милий лине пісня, запроси і ти до танцю теж мене.

Нам не пізно у цю пору, ще не пізно, танець наш чарівну казку поверне б ється серце і палає від кохання, пригортаєш ти мене, щаслива я. Хоч душа моя тремтить від хвилювання, я твоя, наза. Вжди любий, я твоя адрес. Ua як наші доли і сині гори ти кохай мене.

Кохай так ніжно, так щиро, і світле щастя назве мене.

Ти як у казці чарівній кохай мене.

Коли б не сонце, то не достигли б яблука в садах. Коли б не доля, ми б не зустрілись на одних шляхах. Мову кохання, хочеш - не хочеш, вже не обминеш. Щодень, щоночі вуста шепочуть. Кохай так ніжно, так щиро, як небо сонце своє ясне.

Поділитись сторінкою. інформація про пісню. Несподівана дія, незакінчена драма. Я влюбился, мама, она та самая дама. В темноте она горит, как свет. Я влюбился, мама, она нашла меня сама. Поменяла мир во мне, я люблю её, она — нет. Я обійму тебе як в останній раз. Я закохався в твої очі назавжди, і як тепер без тебе жити, скажи. Пробач мене, що не зумів нас зберегти. Я закохався в твої очі, а ти, а ти….

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

практична робота аналіз даних за допомогою табличного процесора 11 клас

гдз 8 класс алгебра мерзляк полонський якір рабінович

войнаренко м п кластери в інституційній економіці книгу

природознавство 2 класс гільберг онлайн